війском на Українї, другою людиною, то у своїх листах до приказу жалкував за Ромодановським і додавав, що бажає, щоб кождий, хто буде замість Ромодановського, пробував з гетьманом у такій порадї і дрѵжбі, як Ромодановський.
В якій мірі був винен Ромодановський — сказати трудно, не маючи материялів, які-б осьвітили таємні подїї того часу. Але певно, що Ромодановський мав змогу і перед урядом, і перед нащадками зовсїм відхилити від себе докори за згубу Чигирина. Ще перше, нїж він з війском прибув до сего міста, він мав вже царський наказ — покинути оборону Чигирина, як що вона буде дуже тяжкою і віддати єго на зруйнованнє. Таким робом Ромодановський виконав царську волю; певна річ, що за тим-же наказом він заводив або силкувавсь заводити з візірем умови про згоду.
В актах ми не знайшли про се оповісток, а проте се можливо, бо царським наказом єму велено було зруйнувати Чигирин і спробувати завести з Турками умови про згоду. Коли одну половину наказу він виконав, то не можна гадати, щоб друга лишала ся без виконання, тим більше, що постановлена двома роками пізнїйше згода з Турками, стала ся на тих самих умовах, лишити „в пустї“ правобережну Україну, які велено було поставити їм ранїш. Тому-ж то можна думати, що умови сї ще тодї було переказано Туркам.
У Москві, одначе, після чигиринської катастрофи, як здаєть ся, не признавали Ромодановського здатним вести далї справу оборони України. І він вже більше на Українї не з'являв ся. Українцї дуже жалкували за Чигирином і се лихо складали на „незичливість та нерадивість принципала“.
Сїрко написав до Самійловича дуже гострого і лайливого листа, обвиновачував єго у потураннї Ромодановському, якого він вже напевне вважав за зрадника. Що Українцї могли помиляти ся про Ромодановського — се було натурально, бо наказ зруйнувати Чигирин і завести зносини з Турками єму дано було нишком, з умовою, щоб не виникло наріканнє у народї і, себто, було невідомим Українцям.
Переправившись через Днїпро, Самійлович, маючи на увазї, що козацьке війско від тяжкого походу в опустїлу кра-
