по Орчику і Берестовій і понад Самарою. З другого боку не з смаком, як знати, жило ся і новосельцям від козаків старожилів; се знати з того, що вони вболївали на тому, що товариші полтавські і миргородські позаводили собі хуторі і пасїки, ловлять рибу і зьвірину, але для своїх вигод перешкаджають осїдатись слободами Прибожанам і Забожанам понад р. Орелею. Отже, щоб спекатись таких суперечок і скарг, гетьман і наполягав на тому, щоб слободська Україна підлягала єго гетьманській булаві і разом, ходило єму і о право повертати на ранїйші осїлости тих, що самовольно перейшли жити на слободи. Тимчасом московський уряд наваживсь не спустити слобожан з рук „Білогородського розряду“; отже в Москві так і відповіли післанцям гетьманським: „нехай гетьман розселить правобережників денебудь на незаселеній землї, аби не серед слобідських полків, а тодї отсї нові козаки нехай будуть, під єго гетьманським реґіментом.
Посли Самійловича відповідали на се, що зовсїм не взята річ розселити їх на землях, підлеглих гетьманови, бо там і так людий через край. Отже вони знов просять, щоб слобідський край було віддано під булаву гетьмана; а на случай якби не вистарчило землї під оселї, то можна розгорнути їх далї на дикі поля, що прилягають до р. Донця-Сїверського. „Як що, — казав їм боярин Волконський — поселити їх по Донцю-Сїверському, то вони будуть числитись на службі у „Білогородському розрядї“, а коли їх віддати під реґімент гетьмана, то у їх раз-у-раз виходити муть з слобожанами суперечки за землї і угоддя. З ваших же слів виходить, що правобережан, що перебрали ся сюди, є щось коло 20.000 родин, а то й того більше, — а для такої сили люду треба багато місця. Саміж, здорові, знаєте, про Лебедин і инші слобідські міста, що прилягають до міст на гетьманщинї, скаржать ся, не вгаваючи, одні з другими; значить, коли й сих нових правобережан посадити по сусїдству з слобожанами, то і у їх виникати муть суперечки“. — „На сей бік, — казали відповідаючи посли гетьмана, переселило ся з того боку Днїпра одинадцять полків, але з їх лишило ся ледві третина, а дві перейшли жити на слободи. Отже нехай великий державець звелить віддати слобідські полки — харківський, сумський, ахтирський і рибинський під гетьманський реґімент. Хіба вони не
