шинї бажало ся тільки запобігти, щоб не було натовпу людий, а сего не можна було вчинити, як би вона була в Конотопі, як би тілько народ довідав ся про раду. Старшинї подобалось вибрати нового гетьмана, щоб сего не відала велика громада. Вона скористувала з того, що вибір можна було вчинити не на українській землї, де вона зустріла боярина. Певно й Ромодановський згоджував ся на таке міркованнє, щоб не було такої ворохобнї, яку вчинила нїженська чорна рада в часи вибору на гетьмана Бруховецького. Старшинї було так нїколи з вибором, що вона умовила боярина вчинити раду, не чекаючи архиєрея Лазаря Барановича. Ромодановський згодив ся і на се, бо з початку треба було балакати про статтї, а потім вже на другий день вибирати гетьмана, а за тим надійде і архиєрей. Очевидячки старшина лякалась натовпу людий, а для того з усеї сили намагала ся довести справу до вчинку як найшвидче. Ромодановський звелїв розкласти царський намет і запросив туди старшину та полковників; поли намету були відслонені; поза наметом стояло козацтво, що прибуло з старшиною в лїчбі від 3 до 4 тисячів: єму було видно, що дїєть ся в наметї, а з дозволу боярина та старшини і собі приймати участь у виборі, скільки треба було. Насамперед боярин від царя запитав старшину та усе війско про здоровлє. Старшина подякувала за таку милість і зі свого боку запитала про царське здоровлє. Ромодановський промовив до них, як було звелено і скінчив так:
„Великий цар дарує Вам попереднї глухівські статтї; права ваші та вільности до віку зламані не будуть, а ви маєте право затвердити попереднї статтї, та ще додати й нові до старих, які вам потрібні.“
Тут боярин звелїв прочитати голосно попередні глухівські статтї і нові, що були додані.
Тодї обозний Забіла промовив:
„Ми задоволені глухівськими статтями і вони всї потрібні нам, опріч 22-ої, де прописано, щоб настановити полковника, а при нему тисячу чоловіка компанїї, щоб утихомирювати свавольцїв, коли деякі з'являть ся та почнуть коїти неподобне та чинити зраду. Але такі компанїї коять велике лихо мешканцям міст та сїл, то ми прохаємо: нехай великий цар
