горе: 19 мая, у понедїлок, на Зелених Сьвятках, вмер старший син єго, Семен, полковник стародубський. Саме тодї, як ся скорботна вістка дійшла до Самійловича, трапив ся у єго „окольничий“ Леонтий Неплюєв. Він розважав отця і разом з ним їздив у Макошинський манастир учинити небіжчикови „послїднеє цїлованє“. Сей Неплюєв привіз тодї гетьманови грамоту на подаровані села в кромському повітї. Всесильний тодї полюбовник царівни Софії, Ґолїцин, одержавши звістку про смерть гетьманського сина, написав до гетьмана розважливий лист, у якому виявляв спочуттє своє гетьманови, якого він називає приятелем і своїм „любезнїйшим“ братом.
Уже кілька місяцїв йшло листованнє московського уряду з гетьманом про вибір в Києві митрополїти з такою умовою, щоб митрополїя києвська залежала від московського, а не царгородського патриярхи. Ще в осени 1684 року гетьмана направляли оборудувати сю справу. Кандидатом на митрополїю був тодї архимандрита Києво-печерський Ґізель. В лютому 1685 року, після просьби, посланої до царгородського патриярхи, патриярха Партенїй прислав грамоту, якою надавав архієпископу московському, скликавши трех архієреїв, висьвятити соборно на митрополїту єпископа луцького Інокентия Ґізеля. Але Ґізель вмер, а Самійлович виставив кандидатуру на митрополїту луцького єпископа Ґедеона Четвертинського. Заручившись грамотою царгородського патриярхи, гетьман, з волї і московського уряду, мав скористувати ся з неї для вибору на митрополїту замість Інокентия Ґізеля кого инчого. Він звелїв Лазареви Барановичу, яко заступникови митрополїти, розіслати унїверсали до осіб духовного стану; їх закликалось на день св. апостолів Петра і Павла з'їхати ся в Київ на вільну елєкцию, що мала відбутись у церкві св. Софії, а від сьвітських гетьман посилав туди ґенерального осаула Мазепу і чотирех полковників: чернигівського — Борковського, нїжинського — Жураховського, переяславського — Полуботка та київського — Карповича. Алеж розмовляючи про се з Неплюєвим, гетьман просив московський уряд списати ся з царгородським патриярхою і відібрати від него грамоту на передачу єго духовної влади, щоб часом не впало неблагословеніє патриярхи і на него, і на всїх, що брати муть участь у виборі. Лазар Баранович розіслав своє пастирське посланіє до усього духо-
