з свого погляду повинна була встоювати за яку небудь спірну наукову тезу.
Отже як не впала Київська колєґія — осередок тодїшньої клясової осьвіти, а в добу „Руїни“ ми стрічаємо не мало Українцїв, переважно духовних, що зіставили по собі лїтературні працї, більш-меньше видатні для сего часу. То були або учнї перших часів київської колєґії, або такі, які не маючи спромоги добути осьвіту на своїй родинї, добували її за границею. Такими були: митрополїта Тукальский, не тільки полїтичний дїяч і патріот, а й проповідник; печерський архимандрита Інокентій Ґізель, автор „Мира душі з Богом“ і „Синопсиса Руської Істориї“ — працї, що за свого часу служила підручником для учителїв, ігумен київського Никольського манастиря Радивилівський, автор багатьох проповідий. Ще більш видатним за свого часу був архиєпископ чернигівський Лазар Баранович. Опріч багатьох листів, написаних з приводу ріжних випадків, яко участником суспільних подїй свого часу, він зіставив багато творів прозою і віршами на руській, а ще більше на польскій мові, але вони більш видають ся риторичними витребеньками, нїж сьвітлостю талану і багатством мисли. Другий, якого треба поставити рядом з Лазарем, хоч і з ознакою більшого талану, був Йоанникий Голятовський, колишнїй вихованець і професор київської колєґії, а потім архимандрита Єлецького манастиря в Чернигові. Опріч празникових проповідий, зібраних в окремій книжцї: „Ключ разумінія[опрацювання скану]“, і опріч окремих описів ріжних „чудес“, сей письменник має для нас вагу через те, що не стояв повзбіч питань, що займали уми за єго віку, він вступав в полєміку за православіє проти папізму, проти реформатських єресий, против юдейства і навіть проти мугаметаньства, з приводу спілки Росиї з Польщею проти Туреччини. Багато творів сего письменника виходило не на українській, а на польскій мові — доказ, що в сю добу польска мова ще й далї була культурною мовою на Українї, так що навіть самі борцї за православіє вживали сеї мови, і з першого разу тодїшнї осьвічені Українцї могли-б нам показати ся Поляками, що відріжнялись від инчих тільки вірою. Не можно сказати, що се перейманнє польскої культури не відбивалось і на чистотї їх православія, принаймнї з погляду тодїшних не українських православних богословів.
