Сторінка:Микола Костомаров. Руіна III. Гетьманованнє Самійловича (1894).djvu/183

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 171 —

царство, але то була контрабанда, що суворо каралась московським урядом.

Коноплї сїяли виключно в стародубському полку і збували їх московським купцям, а ті продавали їх в Ригу. Скотарство розповсюджене було у полках: переяславському, миргородському, полтавському; товар і волові шкіри по части спродували ся в Польщу, але більш в Москву, де уже знали луччий рід товару, під назвою черкаського. Коний водилось багато скрізь, але щоб спродували їх за кордон Гетьманщини, ми не знаємо, бо козакови без коня не можно було обійтись. Найбільше кохались в пасїцї, і сей промисл тодї був багато більше розповсюджений, нїж тепер. На всю Гетьманьщину навряд, чи можно було знайти хоч одного заможного господаря, щоб не мав пасїки, а після зруйновання правобережної України мешканьцї наднїпрянського прибережа лївого боку стали самовольно заводити по лїсах на правому боцї величезні пасїки. Хлїбороби мали задля себе користним виробляти селїтру; найбільше заводили селїтряних майданів на півднї по Орелї. Збували селїтру в Москву, де вона йшла в казну на виріб пороху. Для обопільної проміни продуктів між купцями ставали в пригодї числені ярмарки, що звичайно прилучались до всяких празників. Туди приїзжали купцї з Московщини і Польщі з продуктами своїх сторін. При частих татарських набігах, при внутрішнім неладї, при поганих дорогах торговля нїяк не могла гаразд розвиватись, і властиво предмети культурного життєвого комфорту були рідкими, дорогими і доступними тільки висшим і багатим особам. Але тимчасом народ український, здавалось, проживав у лївобережній Гетьманщинї в достатку, принаймнї як порівняти з нещасним правим боком, що збулась всїх своїх мешканцїв; решта їх утїкала шукати нової вітчини, як ті старцї, з мізерним дрантєм свого господарства, але часто не доходили до мети і погибали від холоду і голоду з своїми сїмями. Ті, що спаслись, і оселились на слободській Українї, роспочинали нове життє на волї і в достатку, але доля їх уже не залежала від гетьманського реґіменту.

Згодою, що закінчила війну за Україну межи Польщею та Московським царством, властиво кінчаєть ся і доба „Руїни“,