війско з тих полків, які вже з доброї волї вступили у підданьство цареви, а до всїх взагалї мешканцїв правого боку гетьман мусить пустити унїверсал, щоб вони не приймали жадних писань від польских людий і в міста до себе не впускали Поляків.
Тим часом з правобережних полковників — поднїстрянський полковник Гоголь, що недавно заприсягнув з іншими цареви, перейшов на польский бік і по містам свого полку став вводити Поляків. Але як не певний був такий перехід Українцїв на польский бік, показує приклад Шаргорода: ледве Гоголь ввів туди на королївське імя залогу, як прийшов Самійловичів охочий полковник Мурашка — і усе шаргородське поспільство знову заприсягнуло цареви.
Дорошенко хоч обіцяв, але не поїхав до Переяслава, а почав ріжне вигадувати, щоб прогаяти часу. У своєму листї до Самійловича він заприсягавсь справдити слово, але ранїш прохав надіслати певних людий до Переяслава, які-б відібрали у него присягу в Чигиринї. Гетьман і боярин вирядили до него: перший — чернигівського полкового осавулу Калиника Ничипоренка, а другий — стрілецького голову Романа Ефимєва. Отсї післанцї, прибувши до Черкас, вимагали, щоб з Чигирина теж прислали заручників, прочекали 6 день, не діждали нї заручників, нї листи від Дорошенка і повернули назад нї з чим, а привезли тілько вістки з Черкас, що Дорошенко післав за запомогою до турецького султана та до кримського хана.
Цїлий квітень після сего не відгукав ся вже Дорошенко, до боярина і до гетьмана, а проте до него прибуло 4.000 Татар. Він вибравши частину сеї орди, доручив свому братови Андрію здобути міста, що від него відпали. Місточка Балаклея і Орлівка піддали ся без бою, здавшись на обіцянку, що помилують, але гетьман Дорошенко наказав всїх мешканцїв сих місточок віддати у неволю Татарам. Казали навіть, що, як заняли отсї місточка, тамошній старшинї вертїли очи. Після таких звісток боярин та гетьман вирядили на правий бік віддїл
