Сторінка:Микола Костомаров. Руіна III. Гетьманованнє Самійловича (1894).djvu/99

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 87 —

царської ласки, то у нас би що року було по десять гетьманів“. Прощаючись з Алмазовим, Самійлович доручив грамоту у Приказ, де прохав прислати Рославця на війсковий суд всїх старшин. Разом з нею дав Алмазову до Рославця лист такого змісту: „Рославець! Що отсе тобі припало? Без усякої від мене причини (нї я, нї усї Українцї не сподївали ся такого) учинив ся ти нам супротивником і подав ся туди, куди не повинен був їхати, і наваживсь без сорому та страху Божого ганьбити нас перед престолом царським у тому, чого нам і не годило ся! Гадаю, що не сам з себе ти задумав таке погане дїло. Хтось то подав тобі у сему раду. Хто спонукав тебе піти на таке, ти полайсь по сьвятій правдї перед царським синклїтом і тобі самому полегчає. Перше бажаний для тебе Іван Самійлович, гетьман війска запорожського“.

Рославець, одержавши сей лист, подав у Приказ чолобитну, де він каявсь та признававсь, що прогнївив гетьмана та владику Лазаря, але впевняв, що вчинив так без лихої думки, та без хитрощів, єдине через страх не поїхав до них, а втїк до Москви. Він благав царя, написати до гетьмана та до владики, щоб відпустити єму усї провини. На сю чолобитну післано було просто до гетьмана царську грамоту, де казано вже від імени царя те, що перше Алмазов радив нїби від себе: щоб гетьман вибачив провину Рославцеви, зглянувшись на єго слїзне каяттє. Але сю грамоту післано вже разом, як відряжали самого Рославця. Єго велено було везти до гетьмана в кайданах під пильною вартою з московських стрільцїв. Гетьман, вибачивши єму, мусїв був написати до владики, щоб і той вчинив так само милостиво з винним. Вересня 10 вивезли з Москви закованого Рославця. Заразом поїхав і Алмазов, щоб доручити гетьманови злочинця. Алмазов не застав гетьмана в Батуринї, але від гетьманського наказного почув радісну вістку, що Дорошенко на останку добив чолом цареви та здав Чигирин. Алмазов поїхав до Переяслава, прибув туди 2-ого жовтня застав там гетьмана і подав царську грамоту про помилуваннє Рославця. Гетьман прочитавши сказав: „Без наказу царя я Петра Рославця не тільки не покараю на смерть, але й жадної кари не вчиню над ним. Тільки тепер нове склало ся у нас. Була у Рославця потайна порада з протопопом Адамовичем. Нїженський протопопа листував ся з Дорошенком,