Йдучи природнім шляхом від заставки до кінцівки, що кінчає книжку, відділ, розділ в українських виданнях, ми переходимо ніби-то в инший світ поглядів на окрасу книжки.
Перш за все: майже ніде й ніколи, крім небагатьох винятків, як незначну спадщину, в заставках не бачимо ми геометричної орнаментації, яку друкована українська книжка залишила рукописній, тоді як в кінцівках їх не мало (мал. 37).
По-друге: в заставках маємо багато вказівок на своєрідність, самостійність, оригінальність мотивів, композицій та навіть самого малюнку, тоді як усього цього далеко менше бачимо в кінцівках. Тут виступають різні впливи творчих досягнень німецьких, італійських та инших майстрів, і мотив самої кінцівки иноді запозичений.
По-третє: всі приклади ясно говорять за те, що майстер української книжки давав менше місця кінцівці, ніж заставці. Часто й густо розділ починається гарно скомпонованою і не менш гарно виконаною заставкою, а кінцівки в такого розділу немає зовсім. Так-би мовити, окраси книжки до кінця не доведено. Або кінчається розділ скромною кінцівкою друкарською, не ритованою.
По-четверте: кінцівка в українських виданнях не мала такої різноманітности ні в формах, ні в рисункові, як заставка. На десятках видань так Київських, як і Львівських бачимо ми одну і ту саму кінцівку, при чому таку, що в одній і тій самій книжці вона здибається без числа разів. Правда, таке саме явище знаємо й що до заставки, але-ж заставка далеко частіш відміняється. Одну й ту саму кінцівку доводиться бачити і на початку століття, і наприкінці його.
Правда й те, що серед великої кількости одноманітних, так щедро розкиданих по різних виданнях кінцівок трапляються й такі мотиви, які не поширилися, які відомі
59
