такі окраси з явилися на сторінках наших книжок, їх не спостерігаємо ніде в иншому місці, вони не мають таких попередників, щоб можна було в них знайти їхні елементи або систему їхньої композиції.
І форми окрас, і їхня еволюція починається з того моменту, як приходять вони на сторінки наших видань. Тим-часом усі ознаки сталого рисунку, певних композицій та стилю маємо у всій їхній силі.
Навіть, коли ми звернемося до тих рукописних книг, що почасти були попередниками наших першодруків, почасти виконувано їх було одночасно з ними, з друкованими творами, то й там ніде не знайдемо певних аналогій.
Перегляньте, наприклад, всі таблиці видання Національного Музею у Львові: „Прикраси рукописів Галицької України XVII в.“, Жовква 1922 і 1923 р. і Львів 1923 р. (три зшитки) і в усіх поданих там зразках ніде не знайдете жодної заставки або кінцівки, навіть заголовної літери, щоб були дуже подібні, близькі, аналогічні всім тим окрасам, що бачимо ми в українських друкованих виданнях. Отже таких декоративних мотивів, щоб запозичені були з рукописних, в друкованих книжках не маємо. Серед рукописних найбільше маємо тих малюнків, що складаються з переплетених смужечок, стьожок, з додатком тварин і дуже мало рослин, гілок, листів, цеб-то традиційні мотиви рукописної книги, що залишилися від XIII — XIV віків і йшли не перериваючись через XV в. в XVI вік.
Композиція їхня багата, пишна. Тоді як навпаки—у всіх прикрасах у друкованій книзі українського походження не тільки переважає, але й панує инший мотив, а саме—рослина, гілка, лист, квітка. Немає ніде сухої плетінки, одноманітної схеми, нема бідних композицій... Все соковите, багате на форми, грамотний має рисунок.
Дивна річ—дуже багато малюнків, що їх Музей видав, що є в його збірках, виконано було колись одночасно з друкованими книгами (на протязі XVI—XVII стол.) і вони, здавалося-б, повинні мати щось спільне, бути одні з одними чимсь звязані: або під впливом гарних та чудових композицій друкованої книги запозичені з неї й мотиви,
69
