ла існувати сама капіталістична система в її класичних формах. Першим із державних мужів Европи, що здавав собі справу з цих властивостей капіталізму — був Бісмарк, що пробував обмежити економічний лібералізм націоналізацією залізниць, запровадив соціяльну асекурацію робітництва, і т. д.
З бігом років, еволюція капіталізму викликувала все зростаючу суспільну диференціяцію, базовану на протилежності господарських інтересів і на соціяльній боротьбі. Суспільство, що раніше (в часах февдалізму й станової монархії) ділилося на окремі стани за родовою ознакою, зачало з капіталізмом розкладатися появою соціяльних клас. Ознакою й побудником приналежности до тієї чи іншої класи стали вже не умови народження, а спільність, чи протилежність матеріяльного інтересу.
Капіталізм зродив, як реакцію, потужну робітничу класу. На кін історії приходить зловіща постать Маркса з проповіддю матеріялізму, класової боротьби й соціяльної революції. З 50. рр. XIX. ст. вже зачинаються робітничі штрайки й розрухи. Під впливом Маркса й Енґельса, Лясаль засновує в Німеччині першу соціял-демократичну партію. В 1871 р. в Парижі вибухає відоме повстання »комунарів«. Водночас із цим формуються робітничі професійні союзи для оборони пролетаріяту й боротьби з буржуазією, і політичні партії, як виразники певних класових інтересів. Завязується гостре, пристрасне змагання між трудовими й нетрудовими верствами суспільства (між »експлоататорами й
