Первісна концепція демократичної свободи слова й думки означала в своїй основній ідеї свободу правди; життя перемінило її в свободу брехні й демаґоґії. Політичне слово звелося до ролі комерційного рекламного плакату, при допомозі якого закликалося суспільну опінію до партійних крамниць. Саме поняття свободи, що означало вільний обовязок людини самоудосконалюватися й прямувати до конструктивних суспільних цілей — перетворилося в право її безкарности перед суспільними й моральними законами!
Сучасний парламентаризм створив чисельну верству професійних політиків, що формально виступаючи в якості »народних вибранців«, в дійсності цілком відірвані від народу. Партійні комітети стали своєманітними торговельними бюрами, де купується й продається суспільний інтерес. В керівництві партій скупчилися різні неморальні елементи, що надали політичній діяльності характеру несумлінного »ґешефтмахерства« — відштовхуючи цим від неї найкращі творчі елементи суспільства. Це політичне »ґешефтмахерство« часто-густо межує з виразною криміналістикою! Досить лише пригадати афери Устриків, Ставіскіх і інші відомі »панами« сучасної демократії (а скільки їх залишається невідомими!), в яких незмінно викривалася кримінальна співучасть визначних парламентарів і навіть членів урядів, щоб здати собі справу, що ховається тепер під назверхніми ідейними й орґанізаційними шильдами демократії… Необхідність завжди рахуватися з закулісовими впливами різних ґруп і кожній із них забезпечу-
