ставала човном, що йде самопливом. Контрасти між обіцюваним і здійснюваним ставали все гострішими й нестерпними. Не вміючи виказати потрібної активности для погамовання відосередніх сил, що підточували її орґанізм, демократія демобілізувала водночас відпорність і творчість самого суспільства. Показалося, що устрій політичної демократії може існувати й якось функціонувати лише в умовах спокою, стабільности й рівноваги. Лише тоді встані так-сяк ділати його складна, повільна, обтяжена зайвими атрибутами й суперечностями, орґанізаційна машина. З ментом нарушення цього спокою й рівноваги — коли вимагане найбільше напруження ідейних, духових і жертвенних зусиль — цей устрій негайно викриває свої орґанічні хиби й дефекти.
В останніх роках спір про життєвість демократії й її устроєвих форм точився з особливою силою. Брали в ньому участь філософи, соціолоґи, історики, правники, політики, економісти і т. д. Тепер прийшов час для висновків цього спору. Їх продиктувало життя й його факти, які розкрилися перед здивованим людством з вибухом сучасної війни між демократіями й націоналістичними державами. На полях Фляндрії й Франції, демократія збанкротувала катастрофально. І ця катастрофа до кінця викрила її парадокс, що став запереченням життєвих вимог і обставин нашої епохи. Прийшов час, коли це в усій повноті й ясності зрозуміли саме ті народи, яким лиха доля судила довший час бути »класичними демократіями«. Хто має очі, щоб бачити — хай уміє дивитися! Він ба-
