другого дня довідались, що в паровичні спалахнула сажа, а від неї — фарба на залізі. Нічого дуже небезпечного не було. Потім тієї таки ночі сажа горіла ще двічі, але її потушили самі вахтові. Загалом все обійшлося гаразд. Лише мій земляк, механік Козоріз, попік руки, шию, спину й, здається, лисину, та до того так наковтався диму, що другого дня в нього замість грубого басу був чудний плаксиво-хрипкий дисканток.
Як відомо, наша експедиція на острів Вранґеля була не лише рятувальна та, так би мовити, комерційно промислова, а була вона також і наукова. Вже під час південного рейсу навколо Азії наукові співробітники морського плавного Інституту провадили різні спостереження з борта „Літке“. Тепер у північному рейсі склад наукової частини змінили. З нами було четверо наукових працівників.
Начальник наукової частини експедиції метеоролог Берьозкін В. О. мав за своє безпосереднє завдання протягом усього часу
