хорому, а той мусить просити ближчих родичів: старшого сина, брата, зятя, щоб його задушили. Горе тому, хто відмовиться просити про смерть: з глибоким призирством одвернеться від нього вся родина. Його поставлять у такі умови, що зрештою він мусить капітулювати. І тоді приходять сини, брати, зяті, й той, хто найближчий хорому, ремінцем зашморгує йому шию, й всі разом тягнуть за обидва кінці ремінця — поки й задубіє.
Панай була за сторожиху в місцевій школі, знала кілька російських слів і, захорівши на коросту, спочатку навіть звернулася до лікарні. Швидко по ню приїхали родичі й забрали до яранґи, щоб незабаром, зустрівши вчительку Суховілову, сповістити:
— Панай нема. Шибко просив задушить.
Її засудив на смерть шаман — її власний син: він виконав і обряд.
Тут жорстокі звичаї; їх створили суворі закони північної природи й злиденне дикунське життя. Зайвий рот — важка навантага для родини, й коли він не має жадних перспектив стати працездатним — він мусить зникнути.
