невеликих хвилях і щодалі віддаляючись від тих північних берегів, повз які звикли ходити наші полярні моряки. Той берег зник у тумані. Туман густий, м'який, сірий, обволікає все навколо. І ось ураз чується вигук з боку:
— Криги йдуть!
Ми наближалися до криг, а вони й собі, гнані легким нордвестом, наближалися до нас.
Наказано витягти швидковимір, щоб його часом не відірвали криги. Тепер ми не знатимемо, з якою швидкістю посуватиметься вперед наш накрижник.
З цього моменту капітан безперервно на містку. Люди трішки стривожені. Щодалі вперед — криги густішають, і пика „Літке“ вже залишає на багатьох крижинах сліди своїх ударів.
По обіді наш капітан Костянтин Олександрович на загальних зборах складав доповідь про рейс, і ми обмірковували, як завтра, підійшовши до берега Вранґеля, розвантажуватимемо „Літке“. Але криги псують настрій. Упевненість, що завтра будемо біля мети нашого рейсу, починає зникати.
