пароплавів. Вони салютували святу. Могутній гудок „Ф. Літке“ приєднався до них. Один по одному прогули кілька гудків. Двоє турків, що були саме в той час у нас, на привітання нашого накрижника засяли від задоволення й показали руками на сусіду — великого, похмурого „англійця“, що стояв не далі, як за півтораста метрів од нас і суворо мовчав.
Гудки, очевидно, викликали в синів туманного Албіону надто неприємні спогади про солідну невдачу в одній із минулих авантур, коли армії його величности Георга V довелося забиратись разом із своїми манатками із Стамбулу.
Тимчасом біля пароплаву збилося близько півдюжини човнів пливких крамарів. У малесеньких човнах розкладено купами й стосами привабливий крам: бурштинні й шкляні мундштуки, невисокої якости бритви, маленькі фабричні килимки, сиґарети, одекольонь, пудра, цукерки, старенькі листівки з краєвидами Стамбулу. Крамарі вперто накидали свій крам, користуючись тим особливим діялектом світових портів, де на