Цю сторінку схвалено
ГОЛОД.
Обгризли дерева за повіткою коні,
Гаряче дмуха вітер в степ,
Куолиться по шляхах і по оселях стогін —
Жах росте.
А сонце нагартовані язики гостре,
А сонце в рослину смертельні ножі,
Гинуть у тузі тремтячі роси,
Роспука біжить.
Мандрують на бездоріжжу халабуди,
За ними стежить журний рип,
А на горізонті в фіолєтах закутий
Конає спечений грім.
Збентежено дивиться неосяжна блакить
І одцвітають блідоволосі дні,
За повіткою голодні собаки
Доідають торішній гній.
