А я (я не покину ранок!)
і ваших і своіх дітей
уберу у віяло фазана
і поведу в майбутнє.
1.
А вчора степ шумів…
Ох, як метушився степ!
Чекали у місто гостей
троглодітного віку.
Тулились до будинків
примари переляку,
десь скаучав собака,
а потім вив
на хмари.
Було небо повне, як вагітна сіроока дівчинка.
Але була виснажена душа —
кинено іі знову в лабети…
Ша!..
Серце моє, де ти?
Привязане на нитку
і мусиш під'агатити кров?
Невже воли і корови
кізяками нагодують іх?
Невже мукання золотоі телиці
вартує ударів по ковадлові?
