Крізь туман бараків майже не видно. Видно постаті край ями.
Верби уходять за місто до провалля, де умирає літо.
Ну і от вам:
біля ями зі звязаними руками стоять — Юхим і Мазій.
Ясно? Скільки шликів? — Ховає туман.
До Юхима:
— Ну, кажи: жидам продався?
Мовчанка.
— Ух! ти жидовська пико!
Важкий кулак гупнув в обличчя.
Одскочив убік, став біля верби. Це Юхим.
… Коли могилу розрили, біля ями поставили Мазія.
— Лізь!
Всяка буває смерть, це зрозуміло, і буває смерть, коли від неї смердить трупами.
Промайнула мисль.
Юхим зиркнув на яму і кинувся в туман.
Де руки? Нема рук!
… Бац!
І затріпотіло живе серце, а потім луснуло.
Кров поточилась в листя.
Іще чути було:
— Ух, ти, жидовська пико!
… Над цвинтарем проходив туман важкий — осінній.
… Всяка буває смерть, і буває, коли від неї смердить трупами…
— Лізь!
Мазій подивився безоднями в туман і поліз в яму, в гору людського м'яса.
… Це було тоді, коли міські вулиці сонно прислухалися до осінньої брудної тиші.
… Дощ знову вщух…
