Сторінка:Михайло Грушевський. Виїмки з жерел до історії України-Руси (до половини XI віка) (1895).djvu/90

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 78 —

бування собі на прожиток переважають всї народи півночи. Крам від їх іде морем і суходолом до Руси й Костантинополя. А головнїйші з народів півночи говорять по славянску, бо перемішались з ними, як наприклад народи ал- Тршкин і Анклий, і Баджнакия, і Русь, і Хазари.[1]

XXVI. Умова кн. Сьвятослава з Византиєю.

Умова, ся, датована липнем 971 р., закінчила війну Сьвятослава з Греками, росказану у Льва Диякона. Переховалась вона в нашій лїтописи початковій, де виступає як результат побіди Руси над Греками. Сьвятослав хоче тільки на час піти до Руси, привести сьвіжого війска і для того закликає Греків до згоди. Цїлковита противність, в якій стоїть зміст умови до сего оповіданя усуває всяку думку про фальсифікацію. Текст подаємо з редакциї Іпатієвської, як і попереднї.

Царь же наутрѣя, призва я, и рече царь: „да глаголють посли Русции“. Они же ркоша: „тако глаголетъ князь нашъ: хочю имѣти любовь съ царемъ Грѣцькымъ свѣршену прочая вся лѣта“. Царь же радъ бывъ, повелѣ письцю писати на харотью вься рѣчи Святославли; и начаша глаголати посли вся рѣчи, и нача писець писати, глаголя сице:[2]

Равно другаго свѣщания, бывшаго при Святославѣ велицѣмъ князи Рустѣмъ, и при Свѣнгельдѣ,[3] писано при Феофилѣ сенкелѣ и ко Иоану, нарѣкаемому Цимьскому,[4] царю Грѣцкому, в Дерьстрѣ, мѣсяца иулия, индикта 14 в лѣто 6479.[5]

Азъ Святославъ, князь[6] Рускый, якоже кляхся, и утвѣржаю на свѣщанни семъ роту свою, и хочю имѣти миръ и свѣршену любовь съ всякымъ и великымъ царемъ Грѣцькымъ, и съ Васильемъ и съ Костянтиномъ, и съ богодухновенными цари,[7] и съ всими людми вашими, [и][8] иже суть подо

  1. Як бачимо, Ібрагим розріжняє Русь і Славян, як то ми бачимо і в иньших жерелах; що то не може бути доказом не- славянского роду Руси, казав я вже вище (див. Костантина II.). Так само не має такого значіня й иньша подробиця, на яку вказують Норманисти — про ті народи півночи, що перемішали ся з Славянами і перейняли їх мову: мала б то на їх думку бути Норманска Русь, але бачимо сами, що до північних народів попадає Русь і Польща (Мешко — король півночі), Хозари, і Баджнаки — Печеніги (імя Тршкин не відоме, а Анклій пригадує Канкли, также імя одного з турецких народів, може ідентичного з Печенігами — див. Голубовского Печенѣги etc. (с. 55).
  2. Я згадував висше, що се оповіданє цїкаве, бо виразно надає уклад умови Грекам, хоч диктувати її лїтопись примушує послів руских.
  3. Л.: Свѣналъдѣ.
  4. Л.: Цѣмьскию.
  5. Дата лїтописи, замазана в копії Іпатській, істнує в иньших копіях сеї редакциї, в редакциї північній (Лавр.) і ин., вона зходить ся з числом індикта, але стоїть в противности з головним жерелом нашим — Львом Дияконом, що закінченє війни кладе на р. 972. Хронолоґія лїтописи не багато варта, бо оповіданє було пізнїйше вже, знати, розбито на роки, і рік міг і в умову пізнїйше вставленим бути, але він знаходить собі підмогу в Ях'ї, бо з єго оповіданя виходить, що війна не могла закінчитись лїтом 972, а хіба 971. Справа остаточно не роз'яснена.
  6. В пізн. копіях: великій князь.
  7. Замісь съ Иоаномъ в лїтопись прийшло съ всякимъ и; Срезневский об'ясняв, що се імя було написано глаголицею (Ионъмъ), а відчитано кирилицею. Василь і Костантин, сини Романа, внуки Костантина Порфиродного, були лише номінальними імператорами до смерти Цимисхия.
  8. и з Л.