З них велике значіннє в історії світової культури здобули отсї семітські народи Палестини: Ізраільтяне, або Євреї в долинї Йордана і околицї Мертвого моря, і Фінїкіяне на морськім побережу, і сї часи були розцвітом їх сили.
Як було зказано, Ізраїль прибив ся в сї сторони мабуть під час великого аморейського руху. Присунувши ся з своїми стадами в сусїдство сеї країни, котру він назвав Ханааном, в другій половинї II тисячилїтя, Ізраіль почав протискати ся між тутешню осілу людність, теж семітського походження, тільки давнїйшого заселення, і серед неї поволї переходив також до оселого хлїборобського житя. В війнах, які приходилось йому вести з Хананеями і сусїднїми племенами, що натискали на них від моря і з степів, Ізраіль орґанїзував ся коло 1000 р. перед Христом в воєнну державу, яка потім, при внуках Давида ще роздїлила ся на два царства — невеличке Ізраїльське і зовсім маленьке Юдейське.
Духове житє сього маленького народу, що дало йому таке високе місце в історії культури, розвинуло ся на ґрунтї боротьби ізраїльської релїґії єдиного бога Ягве (Єгови), котру Ізраіль принїс з собою з своїх степів, з хананейським культом Баала (Ваала) і Астарти. Розселяючи ся серед Хананеян, Ізраїль переймав і сей культ, і се від часу до часу викликало боротьбу ревнителїв единобожної релїґії Ягве против хананейського многобожества та обряду — хананейського богослуження. Особливо з роздїлом Юдеї й Ізраіля, коли царство Ізраільське приймає хананейський культ — тому що храм Єгови і всї звязані з ним святощі зістали ся в володїнню царя юдейського, се викликає велику проповідь пророків, які підіймають на незвичайну висоту релїґійну мисль Ізраіля і поглублюють в нїм ідею єдиного бога, законодавця й судії, суворого і праведного, свобідного від усяких слабих сторін людської вдачі, що потім через Християнство й іслам зробила такий вплив на все пізнїйше людське релїґійне мишлення.
В иньшій культурі Ізраіль не доказав чогось особливого; він стояв під впливами Єгипту, а ще більше Вавилона — се
