йінцями-соціалістами думку про потребу власноі організаціі й одмінних способів праці, відповідних до реальних обставин власного краю.
Московські, чи власне петербурські впередчики виступали проти таких зерен критики і повороту йіхніх товаришів-Украйінців до украйінства, як проти „реакціі й усякого націоналізму“.
Ось тут то й треба б було, щоб де небудь було заманіфестоване поступове украйінство новоевропейське, космополітичне по думкам, та національне по формі, по грунту. Такого украйінства треба було тим більше, що по всьому видно було, що звісний рух обгорнув не саму тільки цюріхську молодіж, а всю россійську і може найбільш власне на Украйіні. А в украйінофілів не було нічого показати світові окрім „Правди“. „Оце ваш орган?“ — питали мене було в Цюріху, коли я говорив про потребу чогось більш при-
