то кинулось власне украйінськоі молодіжі, навіть такоі, в котрій народолюбство було перше збуджено власне украйінофілами, як напр. в молодіжі черниговській. Цій молодіжі практичний консерватизм старших украйінофілів (котрі на той горячий час були зовсім без усякоі політичноі програми) показавсь нічим, як тілько гіпокрітством і полохливостю, а заходи коло національности, котрих украйінофіли не вміли оправдити широкою культурною і політичною доктриною, показувались цій молодіжі формалістикою, непотрібною власне для „народу“, цього кумиру украйінофілів „хлопоманів“ 60-х рр., як і руських соціалістів „народників“ 70-х рр., і молодіж украйінська кидалась до россійського руху, котрий обіцяв скоре царство „народу“, та ще одягав своі обіцянки у принадні фрази космополітичного соціалізму. (Говорю: фрази, — бо фактичного знакомства з соціальним
