Серед таких обставин я мусив сам написати в „Правду“ допись про Цюріхський і русько-украйінський вечір в роковини Шевченка, а при тому й про молодіж россійсько-украйінську в Цюріху, про студенток, котрих як раз
з чоловіком, одягнута по украйінському, говорила по украйінському і була навіть скандалізована тим, що знайшла за мало укр. націоналізму в кийівських громадян. Д. К. Устіанович вже застав йійі як тіпічну — россійську „нігілістку-соціалістку“. На цій характерній парі найліпше видно, як не вміли украйінофіли вдержати коло себе найщиріщу й найактивніщу частину молодіжі, навіть тієі, котру самі виховали. Характеристично, що найменше приставала до украйінства, або найбільш тікала від нього жіноча молодіж, так що в 70-ті роки, саме коли в Россіі молодіж бралась гарячо до радікально-народницьких думок, украйінофілок майже зовсім не було. В Цюріху напр. не було й духа украйінства серед студенток хоч, як сказав я, 75% з них були з украйінських провінцій. З цього можно бачити, на якому анахронізмі збудована повість Ол. Пчілки „Дві товаришки“ у „Першому Вінку“.
