Сторінка:Михайло Драгоманов. Австро-руські спомини (1867—1877). 1889.pdf/153

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

(исключна) дуже би ся придала. Як не будуть пропадати наші душі, сли они підчас цілих своіх студий нігде ніколи прилюдно не чули рідного слова? Мусять ся московщити! Ту єсть periculum in mora; сли хочемо зберегчи нашу идею народню, малоруську від затрати и запевнити іі розвій и поступ, то не треба, як гадаю, и дрібних річей, сли вони до чогось послужити могуть, минати. Paullatim summa petuntur.

Пишете Ви Добродію, що Ваші публіцисти и т. и. мусять писати по великоруськи, хотяй уміють по украінськи, бо так вимагає часто предмет научний и публичність. Я зовсім узнаю стійність и досяглість тих условій; література жива має бути вірним відбитєм смаку, тенденций, привичок, світогляду сучасних людий; трудно мисли, річ, предмет посвятити для борби и мнимого зашанованя над язи-