західноі — бо тут чоловік у сурдуті й без палки штовхнув мужиків з довгими кіями, без усякоі думки дістати здачі, — і не помиливсь! — „Ну, тепер ми дома“ — сказав я жінці.
„І я так думаю, — відповіла вона, сумно всміхаючись, — в усякім разі не в Італіі“.
Дальше в Кракові, коли ми побачили, як кондуктори розганяють по вагонам жидів, то подумали, що ми навіть зайіхали кудись дальше, ніж до дому. Притомлені й якось пригнічені морально, ми не дуже звернули увагу на гряницю вже правдивоі Руси і на перейізд від Перемишля до Львова. Але ось накінець самий Львів; ми в фіякрі; ось видко церкву — мабуть Святий Юр, думається; — ось Англійський Готель, нам рекомендований. Ось ми в покою. Я вмиваюсь і біжу шукати земляків рекомендованих і звісних по газетам. Входжу до одно-
