— Ну, думаю, не все зразу; буду приглядатись хоч до старших, — і я йшов покірливо до третьоі хати. Тількиж в тій хаті була одна така річ, що мене з душі вернула: столи з картами, до котрих майже зараз і засідали моі собесідники, як тілько ми переходили в третю хату. Зараз же обривалась і розмова про ріжні речі, цікаві для мене, ради котрих я й зайіхав у Галичину, і, думалось мені, цікаві й для галицьких моіх знайомих, котрих я й пізнав через газети. А треба сказати, що моє життя з молоду розвило в мене трохи навіть ригористичний погляд на карти. У нас в Гадячі за мого дитинства пани та чиновники картьожили. — „Ну, господа, не будемъ терять драгоцѣннаго времени, пожалуйте за преферансъ“ — говорить було кожний хазяін гостям після першоі склянки чаю. Але в мого батька картьож був не часто. В Полтаві пер-
