Як бачите, відповідь редакціі зладжена зовсім á la К. Сушкевич: і сюди й туди, і ні сюди й ні туди. Але все таки „Правда“ хоч призналась, що й вона стоіть за лібералізм, поступ і проти ультрамонтанства. З сього боку „Правда“ 1873 виявилась такою прогрессісткою, що як би хто передрукував повисшу замітку напр. в 1885–1886 рр. тоді коли напр. „Дѣло“ курило тиміами новому станіславівському Владиці і єго програмі і коли навіть россійсько-украйінський корресподент підвів „Вѣстникъ Европы“ своіми похвалами еп. Пелешу, або коли народовський оратор на роковинах Шевченка виголошував: „ми націонали-консерватисти“, то пішов би за революціонера. Але окрім крутіння на всі боки дві точки в замітці редакціі мусіли звернути на себе нашу увагу: 1) спосіб збувати справу програми Качали: мовляв „написана в одній певній ціли“, — так, значить,
