тись на них. Той тільки, хто узнає свою народність за матеріял гідний не на більш як на послугу цілям (або й химерам) чужинців, як далеких так и найблизчих — той най не покликуєся.
3. Ми не бачимо у брошюрі п. Загірного досить важного поводу до коллективного протесту, бо вона зовсім, як каже „Правда“, „не єсть маніфестом засад партиі“, але виразом гадок самого автора, хоча й значного члена своєі партиі. Тим меньш можна бачити у словах автора замір приписувати своі гадки украінскій громаді у Россиі. Усякому ясно, що прозиваючи свою партию украінскою п. Загірний розуміє саму народню партию у Галиччині, и ту назву уживає з причини, що народню партию так прозвало противне галицьке сторонництво. Як нам здаєся, брошюра п. Загірного була не більш як виразом виборовоі боротьби и часовоі політичнёі ситуациі.
