Ця сторінка вичитана
— Не безпокойтесь, не буду! кажу…[1]
Через день-два зйізд скінчивсь… Зайшов я ненароком в одно кафе на
- ↑ Треба сказати, що під екскурсію на пароході по Дніпру гр. Уваров мав зо мною довгу розмову, щось годин зо дві, про речі украйінські і славянофільські, про моі статті в „В. Евр.“ між інчим і про Галичан. Він виставляв мені на вид, що не поділя всіх поглядів моск. славянофілів, що навіть в 1867 р. навмисне вийіхав із Москви в часи етнографічноі виставки, щоб не бачити, як західні Славяне і Москвичі дурили одні одних, на половину наівно, на половину свідомо; що ще менше хвалить політику обрусенія. (Тут він мені розказав історію з краківською Академією і т. п.). Казав навіть, що більшу половину погляд в моіх, виложених у статтях в „В. Евр.“ він сам поділя. Але, каже, Ви міри не знаєте, особливо критикуючи других… Вам мало розбити, Ви хочете добити людей показати, що вони цілком дурні, навіть тоді, коли и так видно вже, які вони.
