поділу праці. Остатнє діло нелегке, тим більше, що многі з украйінських учених притяглись і до археологіі власне тим інтересом, який за молодости йіх збудили в них політичні боки украйінськоі праці. На лихо, стаючи згодом все більше археологами, деякі з таких Украйінців не мають сили рішучо ампутувати од себе політичні сімпатіі й спомини молодощів. Звідси виходять йіх вагання, страхи реальні й фантастичні, нерівність і нещирість, а ще гірше консервативні заходи, щоб коли вже вони самі не можуть вести в звісному напрямку дальше звісних гряниць украйінську справу, котроі вони вважають себе, або вважаються другими за репрезентантів, то щоб не вів єі й ніхто другий. Всіх сих несімпатичних і просто деморалізуючих прояв було б менше як би украйнофіли, переходючи до кабінетноі археологіі, рішуче
