|
»Ти, земле турецька, віро бусурманська, |
На тихі води,
На ясні зорі,
У край веселий,
У мир хрещений,
В города християнські!
Дай, Боже, миру царському,
Народу християнському,
Славу на многі літа.
Такі думи ще недавно співали кобзарі по всій Україні, а тепер хіба де-який з них зна кілька слов з них. Добре ще, що пісьменні люде років з тридцять тому назад позаписували од старих кобзарів ці думи, — а то можна було б сказати, що наші люде, мов які звірі, і не памьятають, що діялось з їх батьками на їх землі. А хто не зна, що діялось у старовину, той не розумітиме й того, од чого тепер так а не инакше усе на світі робиться, не знатиме й того, що треба робити, щоб далі було краще жити людям. Не самі книги, але
