»Алкане-Пашо, трапезоньськеє княжату,
Нащо ти на мене такеє великеє пересердіє маєш,
Що од мене сёгодня барзо рано виїжжаєш?
Когда би була од матері
Сорома і наруги приняла,
З тобою хоч єдину ніч переночувала!«
Скоро ся теє промовляли,
Галеру од пристані одпускали,
Сами Чорним морем далеко гуляли.
А ще у неділеньку,
У полуденну годиноньку,
Лях-Бутурлак од сна пробуждає,
По галері поглядає, що нієдиного турчина на галері немає.
Тоді Лях-Бутурлак із ліжка вставає,
До Кішки Самійла прибуває, у ноги впадає:
»Ой Кішко Самійлу, гетьмане запорозський,
Батько козацький!
Не будь же ти на мене,
Як я був на станці віка моёго на тебе!
Бог тобі допоміг неприятеля побідити,
Та не умітимеш у землю християнську входити!
Добре ти учини:
Половину козаків у окови до опачин посади,
А половину у турецькеє дорогеє плаття наряди;
Бо ще будемо от города Козлова до города Цареграда гуляти,
