ефектно поставленими, здвинутими банями. На превеликий жаль, і та й друга церкви попсовані прибудованими до них пізніще дзвінницями.
Найвизначнішою серед парафіяльних церков міста являється церква св. Миколая, праворуч „раската“ на горі. Збудовано її в році 1774.
Незвичайно інтересна в пляні (хрест із заокругленими краями — типовий детайль наших українських церков) Миколаївська церква уявляє з себе однобанну церковочку, викінченности, добірности і краси замислу котрої годі шукати паралєлі. На горе, барбарська рука „благодєтеля“, старости купца Н. В. Вакуленка зіпсувала її добудованням двохповерхового базіліко-образного додатку з метою „розширення храму“. Се сталося в 50-х роках минулого сторіччя.
На ґравюрах Стадлєра її можна бачити в усій її непорушеній красі.
Загальна пропорціональність, красні лінії рисунка, додержаність українських форм і в цілому і в детайлях роблять Миколаївську церкву шедевром місцевої штуки будівничої.
Осторонь було поставлено р. 1784 двохповерхову дзвінницю, яка виразно наслідує добрим взірцям київським часів Елізавети (дзвінниця Петропавловської церкви на Подолі, Межигірря), з характерними оздобленнями стилю рококо.
Решта полтавських церков — продукт половини XIX віку з його неймовірною відсутністю смаку, з його казенними архитектами-чиновниками, з його узаконеним консисторським трафаретом.
Приїхавши до Полтави, кн. Куракин знайшов її, в смислі церков, цілком відбудованою.
В сьому напрямкові робити йому було нема чого. Полтава мала прекрасний собор із дзвінницею і три кам'яні парафіяльні церкви.
Але Полтава не мала „домів“. Се була ціла стихія хат, будиночків, домиків, стихія вуличок, возвозів, садочків і садків.
А в той час перетворення Полтави в губерніяльний осередок з цілою низкою центральних інстітуцій вимагало негайного будування відповідних помешкань.
На жаль, у мене не було змоги попрацювати спеціяльно над діяльністю кн. Куракина в сій галузі, вияснити його найголовніших співро-
