Сторінка:Модест Левицький. Паки й паки. Про нашу літературну мову. 1920.pdf/6

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


всяку шану до рідної мови, калічать її так, що иноді й пізнати трудно: чи це вкраїнська чи поганенька московська мова. Це недбальство наших „хахловъ“ використовують иноді вороги для глуму над нашою мовою:

 — „Помилуйте, да вѣдь это тотъ-же русскій языкъ, діалектъ его, жаргонъ какой-то, а вовсе не особый языкъ“.

Отже не так винна школа в цьому сумному явищі; є тому инша причина. На мою думку ось що:

1. Непошана до рідної мови, брак національної поваги, як у того Бенавентури Копача, якому однаково: чи скарбів у землі шукать, чи „малороссійськія стихотворенія“ писати, чи там чоботи шити — рівноцінні професії. Для справжнього патріота, свідомого, інтеліґентного, — рідна мова є святиня, до якої не можна братися немитими руками.

2. Первородний гріх більшости Вкраїнців полягає в тому, що всякий з них уважає себе за авторітет у питаннях нашої мови, а своє село чи містечко, де він, народився або довго проживав, уважає за „пуп землі“ вкраїнської. — „У нас так кажуть“ — тай годі. Не тільки tertium, але alterum non datur.

По першому пункті не варто довго й балакати, бо це буде горох до стіни: Бенавентуру Копача ніякими резонами не переконати; таким він і помре. По другому можна і треба багато сказати.

Дійсно мова наша має багато діалектів; подекуди, тому є й політичні причини: неприродній, ненормальний

4