Пережили ми рік бурхливий, коли враз, несподівано довелося всім свідомим Українцям стати до негайної і над-сили великої праці коло будування своєї держави. І перед усім і всіма стало найпекучіше питання про державну, тепер українську мову. Одвіку заборонена, загнана в закуток, наша мова враз стала державною, урядовою. Говорить тою мовою 35 міліонів людей-селян, гречкосіїв, а з інтелігенції досі нею цікавилась, кохала і плекала її тільки «кучка сепаратистовъ, мазепинцевъ», як їх звали вороги відродження України.
І на цей нечисленний гурток свідомих Українців упало тяжке завдання: навчити рідної мови всіх тих Українців, що досі не могли, не хотіли або не встигли її навчитися. Завелися скрізь курси вкраїнської мови: для народніх учителів, для урядовців усякого ступіня й сорту, для шкільної молоді, яка щиро хоче працювати для свого народу, але мови його не знає, бо за вкраїнську мову, за рідну пісню ще вчора їх могли-б вигнати зо школи.
Заходи́лись наші люде вчитися і вчити, а книжок для навчання не було. І ця перешкода дуже гальмувала працю.
