Сторінка:Молодик на 1843 год (1843).djvu/148

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 95 —


 Мара.
 Га, га, га ! Покою!
У насъ прійшовъ шукать того покою,
Якого насъ позбавили !
Дви́ тысячи́ годи́въ мы тутъ лежали,
Покійно, тихо, не видавши сви́ту:
О якъ то хороше вь земли́! по нашихъ
Могилахъ выступали й погибали
Народы; мы не бачили й не чули,
Бо ви́джили свій ви́къ. Нихто не сми́въ
Потурбувати насъ; ни́хто не знавъ ,
Що тутъ таке заховано въ могилахъ.
Я самъ бувъ царь надъ берегомъ и моремъ:
Поки́рный мій народъ мене любивъ,
И поховавъ якъ сли́дъ, и пожурився.
Дивись! мій царській, неприступный склепъ
Порушили, ви́дбили, наче на сми́хъ
Усякому заглядувать туды;
Трупу мою украли; попи́лъ мій
Розвіяли ; ви́нець мій золотый
Показують на диво; зъ тихь амФоръ,
Куды сти́кали слёзы моихъ ри́дныхъ,
Повымывали дорогій пьятна!
 Ой ой! ой! ой!
 Странній.
О якъ мене твій крикъ бере за сердце!
Мара.
Що я зробивъ и́мъ? Чимъ надосадивъ?
Вони мене не знали — я не знавъ ихъ!
Теперь, би́дази́, присудила доля