— Зовсїм не гарно.
— О! о! прошу, що за скромність, я клену ся на маму що…
— Знаєте що пане, замість плести дурницї, зачинїть вікно, бо у мене від того протяг.
На таке діктум я аж остовпів. Машинально зачинив вікно, затягнув фіранку та вхопив ся обіруч за голову. Ах! до біса! що за голос у тої дївчини, що за постава, що за енерґія. А так миленько сьпіває що здає ся тобі от от сам ангел зійшов з неба а тут диви ся а она тобі вжей роги показує.
Відняла мене вже охота і до конкурів і до аморів, я лїг знова на софку та почав роздумувати над суєтою сего сьвіта.
Аж тут чую я у сусїдки знова той самий сьпів. Так якби нїчого не було перед хвилею. Сьпіває собі панночки тай сьпіває а до мене кожне слово чути.
Аж може за чверть години рипнули двері і до покою в якім сьпівала гарна русалочка увійшов хтось тяжким кроком. По голосї догадав ся я, що се була мати.
— Ганю — промовила она протяжно — ходи голубонько чеколяду пити.
— А коли бо менї не хоче ся і вже.
— Та якжеж серце так можна таж ти геть менї замориш ся. Та погадай собі що я тебе тільки одну маю. Не можна так рибонько. Ходи! ходи!
