— Щож — питаю — ти брате все ще парубочиш.
— Ого — каже Шикульский — я вже сїм лїт як працюю в сьвятій тайнї супружества.
— Ну прошу, а з кимже ти очоловічив ся?
— А з сусїдкою Ганею.
— З тою язикатою?
— Ага, га, з тою.
— Бій ся Бога чоловіче і ти ще не посивів з гризоти.
— Чогож би, нам живеть ся як в раю.
— Алеж братїку, та з такою язею?
— А бачиш небоже. Видко що я мушу бути ще гірший від неї коли ми годимо ся.
— Ну та ти все був дипльомат се правда, але щоб ти навіть з таким — даруй за слово — чортом міг вижити, сего я таки по тобі не сподївав ся.
Мій товариш розсьміяв ся на се та став менї оповідати яким він робом женив ся та як дає собі раду з впертою жіночкою:
А оповідав він ось так:
Коли я починав слинити ся до Ганї, мати була страх за мною а Ганя здає ся також була не від того, однак не давала по собі нїчого пізнати. Треба було лишень мудро покермувати справою бо ходило менї не лишень о саму Ганю але також о десять тисяч приданого. Ну і я взяв ся до того дїла дуже дипльоматично. Я намовив старого скупаря Кохливенького щоб він єї
