з людними виставами, не було жидівських фіярків, не було навіть — ну чи повірите — не було в цїлім місточку анї одного… фризиєра. Тай для кого він був потрібний. Міщани шкробали ся бритвами зі старої коси а при тій операцій завсїгди двох тримало а третий голив нещасну жертву. Пан-отчик знова мали свою бритву, котру їм зробив місцевий коваль з вдячности за то, що робили маслосьвятіє його тещі а она в два днї опісля щасливо померла… а більше з інтелїґенції нїкого не було. Тож коли тут збудували суд і прислали урядників, то они, щоб увільнити ся від так неприємної операції як голенє, позапускали собі бороди і навіть зискали на тім, бо виглядали поважнїйше. Я, по правдї сказати, був тодї ще молокосос тай не потрібував зазнавати сих роскошів, але нинїшні паничі були-б в таких обставинах подуріли.
А однак жителї Клаптюновець обходили ся без голяра, жили і Господа хвалили.
Аж тут одної божої днини, нї з сего нї з того, заїхала перед оден жидівський дімок величезна буда, а з неї висїв невеличкий, чорнявий жидок з плїшивою борідкою і метровими пейсами. З хати вийшов її властитель. Оба жиди пошварґотїли щось з собою і чорнявий жидок з плїшивою борідкою став здіймати свої манатки. Він виняв по черзї з буди невеличкий пакунок, стару дрантиву скриню, відтик мішок а книжками,
