лечинї фільварку. Вскорі можна вже було всьо розріжнити: і старі, подерті і позаломлювані дахи на стодолах та шпихлїрах і критий ґонтами малий двірок, якого стїни в половинї були вже в земли а він сам виглядав мов печериця. Навкруги валив ся старий поломаний пліт а попідпирані колами криві ворота вели на повне болота і калуж подвірє. На кождім кроцї видно було непорядок і запустїнє. Ми в'їхали до середини сполошивши стадо качок і худу сухоребру безрогу, яка парила ся до сонця в калужі перед самим ґанком. То був фільварок ходачкового шляхтича пана Шимона Ґолопйонтского. Ми злїзли з брички а в дверех показала ся поважна стать пана Шимона. Він був одїтий в стару витерту шляхоцьку чамару а на голову натиснена була роґативка. З татуньом звитав ся як зі старим знакомим, я представив ся йому також і старий повів нас до середини, поклепуючи мене дружно по плечах. Там не було живого духа. В сїнях порпали ся дві сиві квочки з курятами, з кухнї визирала слїпа на одно око собака і приязно шкірила до нас зуби а в сусїдній кімнатї друга менча від неї уганяла за бурим котом, перевертаючи усе що їй стояло на перепонї.
Ми увійшли в темну, низеньку кімнату, обвішану поблеклими портретами та старими заржавілими стрільбами. Пан Шимон виняв сейчас фляшку “контушуфки” та став нас частувати. Я ликнув також тро-
