до него: “Жий і весели ся і дихай весною!” А між тим в місточку все немов би вимерло. Тут десь перебіжить пес, там спішить урядник до бюра, там знов згорблена і стара як гриб баба двигає воду для свого Жида-хозяїна, а впрочім мертва тишина. В низенькій деревяній церковци служить старенький сьвященик лїтурґію. Слабим голосом тягне він: Єще молїм ся о упокоєнії душі раба Божого Імператора Фердинанда Благого” і т. д. Но нїкому тут молитись, бо кромі него, дяка і трох чи чотирох старцїв-калїк нїкого нема в церкві…
— А що то за день нинї? — спитаєте.
Се український третий май, се сьвято свободи, сьвято душевного відродженя цїлих мас нашого народу. Се вольний український нарід на своїй питоменній земли стрічає так своє найбільше сьвято. Се геройські Тирольцї Сходу празнують своє душевне воскресенє. Нї оден звук музики, нї оден голос якої-небудь піснї не нарушають спокійного сну, котрим спить цїла могуча ненька Україна.
Но ось стало ся чудо. Вечером оживило ся місточко. На улицях кишить від народа. Голосний гамір несеть ся з усїх закутин. Серце вам забило живійше і ви спішите, побачити Тирольцїв Сходу як они сьвяткують сьвято свободи. Крила нетерпячки принесли вас аж на ринок, та тут ви і розчарували ся. Перед вами видні лише сабашівки, позакручовані “параґрафи” а з загального гамору видїляють ся поодинокі слова:
