Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/125

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 117 —

судіѣ Петро Забѣла и Павло Животовскій, и во̂йсковый писарь Федько Михаленко. „Мене Москва по̂двела, говоривъ гетьманъ: по̂дмовили приѣхати въ столицю, та взяли та й держали въ неволѣ, доки не примусили згодитися на все, чого вони бажали“. Полковники и старшина притакали гетьманови: вони хочь и не долюблювали єго, та всѣ вони ремствували за те, що воєводы втручаються въ урядованє краємъ. На сѣй радѣ прирадили: казати царскимъ воєводамъ, абы вони зъ своими ратниками выбралися зъ Украины, а коли не выберуться по добро̂й волѣ, такъ проганяти ихъ и бити. Бруховецкій запевнявъ, що єго по̂сланцямъ въ приказѣ говорено: „Царю Украины не треба, во̂нъ єѣ, вкупѣ съ Кієвомъ, во̂дступить Полякамъ“.

„Отъ, говоривъ Бруховецкій: и Василь Тяпкинъ, що не що давно приѣздивъ, такъ и той говоривъ, що царь вмовився съ королемъ, абы Украина, а зъ нею и Кієвъ перейшли по̂дъ Польщу, то̂лько се заподѣють не заразъ, а трохи згодя, що бъ не збаламутити народу. Гомонять, що царь збирається въ Кієвъ, нѣ бы то на богомо̂лє; але се то̂лько поголоску таку пускають а царь не за тымъ приѣде, що бъ Богу помолитися. Попередъ царя прибуде Нащокинъ зъ московскимъ во̂йскомъ. Москалѣ и Поляки змовилися втихомирювати насъ, неслухняныхъ. Тымъ-то царь и прибуде зъ во̂йскомъ, що бъ мешканцѣвъ на Украинѣ вынѣвечити а козацтво выкоренити. Моимъ по̂сланцямъ самъ Нащокинъ проговорився: „Цареви, каже, Украины не треба, мы и Кієвъ во̂ддамо Полякамъ“.

Хтось зъ старшины озвався: „Ты бъ, пане гетьмане, по̂славъ спытати у царя, чимъ отсе такимъ мы провинилися передъ нимъ, и за що се во̂нъ хоче насъ выкоренити?“

„На що я посылатиму, во̂дповѣвъ Бруховецкій: хиба во̂нъ правду скаже? Вже коли во̂нъ змовився съ Поляками, що бъ зъ обохъ боко̂въ неслухняныхъ скручувати, то хиба зъ сего не видко, що во̂нъ до насъ не добрымъ дыше и що въ него на умѣ“.

Полковники не зовсѣмъ були певни̂ и остерегалися, чи не вывѣдує гетьманъ, якъ вони прихильни̂ до Москвы, чи нѣ? Бруховецкій спостерѣгъ ихъ непевно̂сть, знявъ зъ шиѣ хрестикъ, приложился до него и запевнявъ усѣхъ, що во̂нъ говорить щиро.