Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/35

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 27 —

справу съ такимъ супротивникомъ, во̂нъ гледѣвъ знайти такого случаю, що бъ кинути на Выговского болотомъ, озлорѣчити єго, зсадити съ того поважаня, яке надали єму перши̂ ще послуги Польщѣ. Такій случай и выпавъ. Сѣрко по̂днявъ проти Поляко̂въ правобережну Украину. Тетера, яко гетьманъ, повиненъ бувъ довѣдатися и донести королю, зъ якои причины выникло повстанє. Отъ во̂нъ и написавъ до короля, що потайнымъ баламутомъ нѣхто другій, якъ Выговскій, котрый въ одно тягне зъ ново обо̂бранымъ митрополітою Осипомъ Тукальскимъ и съ православнымъ духовеньствомъ. Вони, мовь бажають всю Украину привернути по̂дъ Московского царя: Сѣрко по̂дбиває наро̂дъ бунтуватися зъ напучуваня отсихъ лиць. А въ доказъ сего Тетера вказувавъ на якійсь листъ, писаный кимсь въ Москву. Въ тому листѣ стояло, що кієвскій воєвода Выговскій чекає лишень приводу, що бъ вызначити прихильно̂сть до Московского державця. Отсе Тетерине письмо не до̂йшло до насъ нѣ ориґіналомъ, нѣ спискомъ: королю се письмо доручено тодѣ, коли во̂нъ перебувавъ бо̂ля Глухова. Одначе зъ одного сего наговору не выпадало обвинуватити за зраду того чоловѣка, котрый привернувъ до Речи-Посполитои во̂дчахнувшуся во̂дъ неи Украину. Король не вчинивъ бо̂льшь нѣчого, окро̂мъ того, що написавъ до Выговского ласкавый листъ и усовѣщувавъ єго вжити вкупѣ зъ Маховскимъ усѣхъ можливыхъ способо̂въ, що бъ потушити народну ворохобню. Имовѣрно, що Выговскій одержавши листъ во̂дъ короля и выпустивъ отой сво̂й універсалъ, що мы вже подали въ горѣ. За тымъ, якъ съ по̂дъ Глухова король взявъ на Литву, а Тетера на правобережну Украину, такъ до Тетери прийшовъ во̂дъ короля наказъ, чимъ швидше и рѣшуче выкорѣняти головныхъ заво̂дчико̂въ повстаня. Тетера оперся на сей наказъ и выяснивъ єго собѣ такъ, нѣ бы то король прямо вказує на Выговского, котрого ще й перше во̂нъ, Тетера, показувавъ яко заво̂дчика. По думцѣ польского историка король вказувавъ на Сулимку и иншихъ.

Повстанє розросталося що годины: повстанцѣ взяли Лисянку и мѣсточко Ставище;[1] останнє мало ту вагу, що тутъ король

  1. Нынѣ мѣсточко въ Таращаньскому повѣтѣ въ Кієвщинѣ, бо̂ля рѣчки Гнилого Тикачу.