Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/86

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 78 —

Селяне натовпами переходили або на Запороже, або на Лѣвобереже и не вертались вже назадъ; а выбирали собѣ нови̂ селища.

Въ червцѣ 1666 року Бруховецкій писавъ до царя, що Правобережцѣ, спасаючись во̂дъ великои голоднечи, переходять селитися въ державѣ Московского царя. „Хоча, писавъ гетьманъ, властолюбцѣ заперечують переходити имъ, та не мають силы задержати, бо нѣхто не захоче вмирати зъ голоду“. А перехожи̂ говорили, що нѣякимъ побытомъ не можна имъ жити на правому боцѣ Днѣпра, бо Поляки грябують, руйнують и знущаються зъ нихъ. Але и въ краю, котрымъ орудувавъ Бруховецкій, не було задовольненя въ народѣ такъ по поворотѣ гетьмана зъ Москвы, такъ само, якъ и до поѣздки єго туды. Чимъ бо̂льше гетьманъ змо̂цнявъ свою власть, тымъ бо̂льше росла до него ненависть. Съ по̂дурядными во̂нъ обертався теперь пиндючно и гороижився. Тяжко до него доступитись, говорили козаки. Лукавый во̂нъ бувъ и брехливый, нѣ въ чому не можна було положитися на него; нѣякъ не приноровитися до него; сегодня во̂нъ до чоловѣка добрый и ласкавый, а завтра причепиться, выбє, закує въ кайданы, забє въ колодки, або жь, що найстрашнѣйше було, задасть въ Москву. До огидливости не подобалося козакамъ и єго боярство и те, що полковнико̂въ и старшину поробили дворянами. „У насъ, говорили козаки, споконвѣку не водилося нѣ бояръ, нѣ дворянъ; мы всѣ ро̂вни̂, а во̂нъ, бачь, заводить новый ладъ, а во̂льности наши̂ втѣкають во̂дъ насъ. Ремствованє на гетьмана годовалось и держалось хабарями и поборами, а вагота ихъ ще збо̂льшувалась во̂дъ зажерливости и наглости єго во̂дпоручнико̂въ. Въ деякихъ мѣстахъ незадовольнени̂ гомонѣли такъ: „Тѣкаймо на Запороже, за нами подадуться туды люде зъ ро̂жныхъ мѣстъ, тодѣ всѣ рушимо проти гетьмана и зсадимо єго зъ гетьманства“. Ще на Украину не поприбували усѣ воєводы, зъ своими ратниками, а ворогованє до нихъ вже чулося голосно. Козаки называли Москалѣвъ злодѣями и жидовою. Полковники, розгнѣвавшись, смѣло передъ московскими урядниками промовляли отаки̂ похвалки: „Ось козаки по̂днимуть ворохобню и всѣхъ васъ во̂дсѣль проженуть. Козацка старшина, котра набула собѣ дворяньство, не то що не смѣла носитися зъ нимъ, але повинна була передъ козацкою грома-