— Заклинаюся Діяною, що в її храмі збула я сьогоднішній ранок, ти ухилився від відповіді. Хочу знати, куди прямуєш?
— До Янікулу, до цісарського садку…
— За годину сонце буде вже у своєму заході. Чи маєш замір походеньки справляти за нічних потімків?
— Я маю намір малювати ніч, що западає над квітами, як нещадна старість западає над жіночими лицями…
Каїне товариство пирскнуло сміхом; хтось з-поміж нього знову підхопив віршами злосливий художників дотеп, Кая також засміялася.
— Отож зачепив і мене! — скрикнула вона. — Дарма, на тебе не гнівитимуся, бо ти найкращий юнак у Римі та до того й музи помщалися б на мені, коли б я тобі щось злого заподіяла. Чому ти сьогодні в такій самотині? Гелій — чудове хлоп'я, але його товариства не може тобі вистачити. Ходім з нами. Біля Остійської брами ми спіткали продавця, що почастував нас замороженим молоком і виборними пиріжками з начинкою з пташачої печінки. А зараз ми йдемо до храму Юнони, де я задля певної мети маю завісити злите з золота й оздоблене найкращим з-поміж моїх смарагдів серце. Це буде гідна пожертва богині, що до неї я почуваю особливу побожність. Потім, Артемідоре, я сяду до своїх ношів і скажу нести себе на Марсове поле, бо аж паленію з цікавости
