палацу Августових наступників. Твої приятелі є ніби купка шаленців…
Тут вона зіпнулася ще вище навшпиньки й тихше ще прошепотіла:
— На Веспасіяновому столі давно вже лежить едикт, що засуджує на вигнання всіх ваших філософів, бо під їхніми тогами приховуються Манлії та Брути. Добрий цісар вагається ще з його підписом, але… кожна нагода… А що? Чи не помстилася я на тобі? Чудове обличчя сина муз спохмурніло, як бурхлива ніч!..
Дійсно, як ніч спохмурніло Артемідорове обличчя, що хвилинку якусь перед цим недбало ще сміялося й мало в собі вираз жартівливої нетерплячки.
— Гідна Кає! — обізвався з товариства балакучої жінки отой самий, що перед цим промовляв віршами. — Коли ти хочеш побачити сьогодні за денного ще світла Марсове поле…
— Але ж хочу, Марціале, палаю з цього хотіння… Слушно нагадав, Марціале, спізнюся напевне… До побачення, Артемідоре! Чи чував ти, що другого дня по троянських ігращах цісар улаштовує великий бенкет для народу?.. Вино литиметься струменями… щонайліпше м'ясиво, сила стрибунів та акробатів, вистава диковинних речей на форумі… Нарід обжиратиметься та потішатиметься… До побачення, Артемідоре! Не знаєш ти, певне, також і про те, що Доміціяна не
