погамовані, хоча пристрасні, шепотіння, немов вузенькі струмки, що перетинають море тиші…
Нагло, як гуркіт грому, що ринув на землю, десь з горішніх поверхів будови розлігся крик:
— Хай будеш проклята ти, Береніко, несвітська ганьбо свого народу! Зраднице правого діла! Отруйнице душ єврейських дочок!..
Тут охриплий голос, що хоча й знівечував латинські звуки, але потужнів тією силою, що її дає безтямна, запекла пристрасть, урвався на хвилинку, ніби вуста того, хто кричав, намагалася затулити чиясь рука. Раптом, однак, ще більше знавіснілий та потужніший ще, ніж до цього, він знову вибухнув:
— Хай будеш проклятий також і ти, руїннику чужих країв, потворо, що спалив божницю…
Тепер нагорі зачувалося вже борсання якихось тіл, що взялися до бійки, уривчасті крики та збройні кроки. Але шаленець десь там у строкатому й тісному натовпі, пойнятий корчами пристрасти, волав ще захриплим і уриваним із-за борні голосом:
— Хай будете прокляті ви обидва від могутнього й страшного бога! Хай будете прокляті від неба й землі! Хай будете прокляті від усіх, що служать правді! Хай будете прокляті від кожної на небі й на землі вищої сили! Прокляті… прокляті… прокляті…
Хрипкий, уриваний, скажений голос раз-по-раз даленів, даленів і слабішав, ніби того, з чиїх
