єврейського банкіра звороту грошей, вичавлених його лихвярством у римських громадян. Юст додав, що Йосипа Флавія рано-вранці покликано вже до цісаря, де відбулася довга розмова, що по ній Флавій вернув до Агріпиного палацу, плачучи й ускаржуючись на невидужливі шалі єврейського простолюду, а в Агріпиному палаці гакож від самісінького ранку перебував Тит сам-на-сам з Беренікою, розгніваною, зрозпачливленою й менш напевно як колибудь схильною взяти справу свого народу під свою оборону.
Присутні одностайно звернули свої зблідлі й тремтячі обличчя до Йонатана, що стояв до цього часу нерухомо поблизу вікна. Він стояв, спершись плечима об стіну, а профіль його худорлявого, в густому зарості обличчя гостро й похмуро вимальовувався на золотистій від сонця шибці з пухиря. Менохім присів у куті комірчини та, скарючений, затулив обличчя долонями. Інші запитували:
— Навіщо Йонатан вчинив те, що наражало цілу громаду на небезпеку? Навіщо збудив приснулі зграї шулік і левів? Чого зучора мовчить так, немов його вуста замкнула печатка споконвічного? Чого все дивиться в землю, немов би обтяжив його сором, він, що до цього часу сміливим оком вояка споглядав у обличчя свого народу?
Юст, стоячи тут же, біля нього, лагідно вмовляв, щоб він усправедливив свій вчинок перед тими, що
